|
Спас Чернігівський
В самому
центрі Чернігівського Валу — стародавнього Дитинця височіть величезна
архітектурна споруда, увінчана п'ятьма півсферичними куполами та двома
конусоподібними верхами. Це Спасо-Преображенський собор — перлина давньоруської
архітектури, унікальна архітектурна пам'ятка початку ХІ ст. В цьому році виповнилося 975 років з часу першої
літописної згадки про нього. І дійсно, це
найдавніша точно датована і добре збережена автентична кам'яна споруда
не тільки Київської Русі, а і східних слов'ян загалом, що збереглася в Україні,
унікальний високомистецький твір давньоруської архітектури. Своєю
розпланувально — просторовою композицією собор справив вирішальний вплив на
українську архітектуру XI — XVIII cт.
За часом
створення і значенням його ставлять поруч із Софією Київською. Але на відміну
від Софії Київської, Спаський собор менш досліджений і набагато більше зберігає
таємниць, аніж Софія Київська, пов'язаних і з часом створення, і з
архітектурним рішенням (адже ряд дослідників відносять Спаський собор до
періоду, початок якому поклала Десятинна церква, а не Софія Київська), і з похованнями в соборі, та і багато інших.
А засновано
Спаський собор було за князювання в Чернігові Мстислава Володимировича —
першого літописного чернігівського князя. І хоча письмові джерела не називають
точної дати заснування собору, все ж можна припустити, що закладка собору
відбулася, певно, в 1033 — 1034 р.р., бо в 1036 році, в рік смерті Мстислава,
стіни споруди було виведено вище землі
до рівня, якого міг досягти рукою вершник, що стоїть на коні (до 4-х
метрів). В «Повести временных лет» під 1036 р. записано:
«В лето 6544
Мстислав изыде на лови и разболеся и умре,и
положиша в церкви у святого Спаса, юже бе сам заложиша,
бе бо вздано ея при нем взвыше яко на кони
стоящи рукою досящи».
Письмові
джерела не називають і подію, на честь якої було закладено храм. Однак деякі
історики вважають, що Спаський собор був закладений на честь важливої події
того часу — війни двох князів-братів Мстислава і Ярослава Володимировичів з
ляхами в 1031 році, яка закінчилася блискучою перемогою князівської дружини і
поверненням Русі Червенських міст (це
давньоруські міста над Західним Бугом, які були захоплені ще в 1018 році
польським королем Болеславом Хоробрим).
Але, скоріше,
причиною його будівництва не була якась конкретна подія. Зведення цього храму
було пов'язане з утвердженням самостійності Чернігівського князівства і міста
Чернігова — головного суперника Києва. Зведення такої величної будови —
пам'ятки свідчило про могутність, славу і незалежність князя, що його заснував,
а також про могутність і багатство міста і всього князівства. В цьому процесі
вже на той час церква грала помітну роль. Хто ж і коли храм закінчив,
відомостей теж не маємо. Але здогадатися
не важко — наступник Мстислава на чернігівському столі.
Спаський
собор, як і інші великі міські собори ХІ ст., багато в чому визначив
характер всієї давньоруської
архітектури. Це пояснюється значенням собору в житті міста. Давньоруські храми,
як і собори Заходу, були місцем не
тільки церковних служб, але і урочистих зборів городян. Тут обговорювалися і
вирішувалися найбільш важливі питання
життя князівства, тут приймалися посли. Таким чином, вигляд храму, його
розміри, його інтер'єр мали відповідати не тільки культовому, але і світському
призначенню. Грандіозність, представництво, урочистість визначалися ролью
Спаського собору як головної архітектурної споруди міста. Архітектурний образ
споруди собору втілював ідею сили і величі Чернігівського князівства. Велична простота
і монументальність композиції, нерозривний зв'язок силуета і фасадів з
конструктивною схемою, тектонічність архітектури, яка проявилася в
співвідношенні частин будівлі, пропорціях і відповідності екстер'єра і
інтер'єра собору — ось характерні риси давньоруської
архітектури, що втілені в Спаському соборі.
Спаський собор дещо осібно стоїть від відомих
пам'яток архітектури першої половини ХІ ст.
Це найдавніший після Десятинної церкви мурований храм, в загальній
композиції плана якого невідомими будівничими
використані принципи, що раніше були втілені в першій кам'яній споруді
Київської Русі після прийняття християнства - Десятинній церкві в Києві
(зруйнована в 1240 р.).
В основу
Спаського собору покладена візантійська система хрестово-купольної церкви, з
ясністю її основних членінь і логічністю композиції внутрішнього постору. Але
будівничі собору пішли далі, застосувавши і базилікальну форму храму, що була
розповсюджена в церковному зодчестві більш раннього періоду. Таким чином, Спаський
собор Чернігова став прикладом рідкісного і блискуче вирішеного поєднання обох
конструктивних принципів, тобто базилікального плану з купольним перекриттям і
в цьому його своєрідність і унікальність.
Характерна
риса зовнішнього вигляду собору — святковість і урочистість, чому сприяла і
загальна динамічно-пірамідальна композиція об'єму і віртуозне використання декоративних можливостей
основного будівельного матеріалу — плінфи. Стіни собору зведено технікою змішаного мурування, тобто
чергуванням цегли-плінфи та каменю— пісковика на вапняно-цем'янковому розчині.
Зовні храм не був потинькований, а стіни оздоблено символічними зображеннями і
орнаментальними візерунками декоративного характеру.
З півночі та
півдня до собору примикають вежі з конусоподібними завершеннями, які були
зведені в кінці XVIII ст., а на початку ХІХ ст. (1818 р.) до трьох входів були
прибудовані нові тамбури, які закрили древні притвори. Ці прибудови дещо
змінили первісний вигляд пам'ятки. А пожежі XVIII — XIX ст. пошкодили і
внутрішнє оздоблення храму.
З
пірамідальною зовнішньою композицією пов'язане висотне розкриття центральної
нави всередині собору, багато прикрашеної монументальними розписами — фресками
(збереглися лише фрагменти) , різьбленими шиферними плитами хор і підлоги,
біломармуровими колонами аркад — трифоріїв, що відділяють бічні нави.
Зараз інтер'єр прикрашають пам'ятки XVIII і
XIX ст. - різьблений позолочений іконостас та олійний настінний живопис,
виконаний бригадою художника Я.Юринова.
Іконостас Спасо-Преображенського собору посідає
особливе місце серед аналогічних пам'яток, це один з трьох іконостасів XVIII
ст., що збереглися на Чернігівщині. План його був складений калузьким
архітектором Іваном Денисовичем Яснигіним, різьблені і столярні роботи
виконували відомі в той час по своєму «искусству и честности» майстри
цієї справи жителі Ніжина Савва Волощенко і Степан Білопольський, а іконописні
і позолотні роботи — Тимофій Мизько, священник Воскресенської церкви міста
Борзни. Іконостас був влаштований на всю висоту і ширину храму, складався з 3-х
відділів за числом приділів храму, двох ярусів, над якими знаходилося Розп'яття
з п'єдесталом, прикрашений був в центральній частині 4-ма колонами корінфського
ордеру. Тло срібне, а колони, бази, карнизи і різьблення визолочені червонним золотом
по поліменту. В 1870-1871 рр. іконостас був поновлений майстрами іконостасної
майстерні Олександра Івановича Мурашка, рідного брата Миколи Мурашка -
засновника Київської рисувальної школи і вітчима всесвітньовідомого художника
Олександра Олександровича Мурашка — найяскравішого художника доби модерну в
українському мистецтві.
В 70-80- х
роках ХХ ст. було проведено великий об'єм реставраційних робіт по відновленню
внутрішнього оздоблення храму, в тому числі
і іконостасу, зокрема, його ікон. А на сьогодні тривають позолотні
роботи різьблення іконостасу.
Функції
Спаського собору в давнину не обмежувалися лише культовими. Довгий час він був
головною суспільно — політичною спорудою міста та князівства. Тут проходили
святкові церемонії, вкладалися договори, зберігалися відзнаки військової слави.
В 1814 р. в
соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських полків, які
брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з нашої землі, а у 1856 р.
- прапори Чернігівського полку — учасника Кримської війни 1853 — 1856 рр.
Собор був і
усипальницею чернігівських князів і церковних ієрархів. Літописи називають 8
князів, 1 митрополита і 1 боярина, які поховані в соборі. В свій час там були
поховані і князь Михайло Всеволодович і боярин Федір, вбиті в Золотій Орді в
ставці хана Батия. В 1572 році за наказом царя Івана Грозного останки Михайла
Чернігівського після канонізації були перевезені з Чернігова до Москви, де для
них збудували храм, а у 1774 р. їх перемістили до Архангельського собору
Кремля, де вони знаходяться й зараз.
В 1896 році після відкриття мощей Святителя
Феодосія, ці нетлінні мощі були перенесені з Борисоглібського собору до
Спасо-Преображенського, де знаходилися довгий час, а згодом були переміщені до
Троїцького собору м.Чернігова.
Спасо-Преображенський собор до 20-х років ХХ ст. був діючим храмом.
Приходська рада кафедрального собору 14 червня 1919 року звернулася до комітету
з охорони пам'яток старовини та мистецтва з повідомленням про необхідність
проведення ремонтних робіт у кафедральних Спасо-Преображенському та Борисоглібському соборах, але справа далі слів не пішла.
Наприкінці 20-х рр. посилюється
адміністративний тиск на церкву, розпочинаються політичні репресії проти
священників, що призвело до масового закриття церков.
У 1927 році, згідно з постановою
РНК УРСР, будівлі Спасо-Преображенського собору, Успенського собору Єлецького
монастиря та Троїцького собору м. Чернігова були оголошені
історико-архітектурними пам'ятками всеукраїнського значення. Ця постанова
формально передбачала державне фінансування для утримання та охорони
вищезгаданних пам'яток, але фактично фінансування було мізерним,
ремонтно-реставраційні роботи не проводилися.
18 травня 1929 року на прохання
Наркомосвіти УРСР, Спасо-Преображенський собор разом з іншими пам'ятками міста
увійшов до складу Чернігівського історико-культурного заповідника. Лише завдяки
ентузіазму та відданості справі його співробітників та активістів товариства
охорони пам'яток робилося все можливе, щоб зберегти унікальні пам'ятки минулого
від руйнування в умовах мінімального фінансування з боку держави.
На початку Великої Вітчизняної
війни більшість храмів на окупованій території України, що були закриті у
радянський час, були відновлені і почали діяти. Спасо-Преображенський собор у
1941 році, за архівними матеріалами того часу, був зайнятий під склад музейного
майна, а в 1942 році став діючим храмом. Таким чином, в період з 1929 по 1941
р.р. Спаський собор був музеєм історико-культурного заповідника, а з 1967 по
1992 р.р. - музеєм архітектурно-історичного заповідника.
Зараз
Спасо-Преображенський собор є пам'яткою національного значення (охоронний номер
№811) і діючим храмом Української православної церкви. Для нас він має не тільки велике
історико-пізнавальне, а і естетичне значення. Він становить невід'ємну частину
міста Чернігова, його пейзажу і образу,
являючись візитівкою міста Чернігова — скарбниці давньоруської архітектури, що
в недалекому майбутньому ввійде до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Пам'ятник
константинопольської традиції, сміливо і рішуче перебудований вимогам нового
часу і нових замовників — таким є Спасо — Преображенський собор.
А.Доценко
заст.
генер. директора НАІЗ
«Чернігів
стародавній»
|