Гетьманський край

Знайдено архів П.Калнишевського та І.Мазепи у Гатчині!

Продовжується дослідження секретних російських архівних спецхранів. Маленька міжнародна команда журналістів і козаків вже здійснила кілька гучних відкриттів. Почавши розшуки кількох легендарних козацьких символів, ми вийшли на глибинні таємниці Російської імперії та сталінського СРСР. Можна привітати дослідників української історії – знайдено архіви останнього Кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського та частина архіву гетьмана Івана Мазепи!

Рівень тих пригод, які перетворилися на захопливий міжнародний детектив, можливо, через роки, оцінять історики.

Почавши з пошуків шаблі Мазепи в Канаді, ми перемістилися в США, Польщу, потім в Росію. Довели існування секретного Малоросійського спецхрану в Ермітажі. Зуміли туди пробитися і офіційно опублікували фотографію шаблі Мазепи. Яка виявилася копією. Потім було вивчення спецхранів Оружейной палати Кремля і оприлюднення їх варіанту зброї. Мимохідь ми засвітили дуже важливі для українських дослідників, Гохрани Чити і Новосибірська.

Врешті, знайшли оригінал шаблі Мазепи в суперсекретному спецхрані Адміралтейства, зумівши роздобути і частково опублікувати її інвентарний номер, як колись зробили в Ермітажі.

Як виявилося, туди ж, в підземелля Адміралтейства, спецслужби перевезли 234 НЕРОЗПАКОВАНІ ящики «Мазепинского дела» - протоколи допитів і речові докази соратників Мазепи. Скрині обклеєні стрічками з грізним написом: «Не открывать до особого высочайшего распоряжения!». Ви будете сміятися, але скрині і досі не відкрили! 300 років пройшло! Уявіть, які там лежать безцінні для істориків матеріали! Після наших публікацій, якісь великопогонні ідіоти оббили ящики фанерою з написом ЯД! І вивезли, вже знаємо куди…

Росіяни вперто не дають підтвердження зберігання в Адміралтействі унікального персня Ярослава Мудрого і частини книг з його бібліотеки (відділ древніх книг бібліотеки Салтикова-Щедріна), що перебували у власності Мазепи, а були в підземеллях Софії Київської.

Ермітаж не хоче підтверджувати існування у фондах морського козацького прапора (хоч ми давно дали фото), шапки Богдана Хмельницького, чисельних прапорів, документів, зброї.

Добре і те, що ми дізналися про ті скарби, широко повідомивши про те громадськість. Колись і в Росії до влади прийдуть розумні, освічені люди, які знімуть гриф секретності…

Нині ми дуже цікавимося секретним спецхраном №21 у Кронштадті…Зачекаємо…

Ну, і деталі обіцяної сенсації.

5 червня 1775 року, російські війська, що захопили останню, Нову Січ, спакували і вивезли до Петербургу клейноди, прапори, гармати і АРХІВ ЗАПОРОЗЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ!

Прапори і гармати розпорошені кількома російськими музеями. А от за архівом ми тихенько ганялися кілька років.

Росіяни називають його «Архівом Калнишевського». Він спокійно зберігається в секретному спецхрані Центрального військово-морського архіву Міністерства оборони РФ! 188300, Ленінградська область, м.Гатчина, Червоноармійський проспект,2!

Офіційно цього спецхрану не існує. Про нього знає дуже обмежене число людей з суворими допусками. Зрозуміло, що російські військові моряки абсолютно не цікавляться документами Архіву Запорозької канцелярії, листами Калнишевського, наказами, звітами, хроніками… Тих паперів, від самого вигляду яких, в українських істориків починають тремтіти руки… Поки що, ми не маємо детального опису архіву, але знаємо, що він у прекрасному стані, з ним фактично ніхто не працює… То чому не перевести архів до вільного доступу і не дозволити ознайомитися з ним українським історикам?

Але, це просто розмова з пусткою…

Це ще не все!

У тому ж спецхрані зберігається чимало документів з особистого архіву Гетьмана Мазепи, захопленого росіянами після Полтавської битви. Теж не вивчений, не опублікований. Про які дослідження можна говорити, коли ми першими подаємо цю інформацію, і вона звучить як сенсація…

Нагадую, що останній Кошовий отаман П.І.Калнишевський прожив 112 років! З них, останні 25 під арештом у Соловецькому монастирі.

До нашого часу дійшов Архів Коша Запорозької Січі, який є нині основним джерелом для дослідників.

Якщо нашим вдасться пробитися в Гатчину…

Вважаємо, що наша команда свою справу зробила. Без жодної бюджетної копійки! Та взагалі без всіляких фінансів! Без державної підтримки. Маємо лише ентузіазм, який іноді можна назвати фанатизмом, патріотизм і чисельні потрібні контакти. Звичайно, можемо трохи пофуліганити, опублікувавши кілька фотографій, номерів, кодів… Але, це вже деталі, які перетворюють легенди в документальні повісті та кримінальні справи.

Потрібен державний підхід. А його якраз і немає!

До Президента України звертатися безглуздо. Пробували багато разів. Кабмін – теж. Клерки Мінкульту хронічно заклопотані. МЗС  не хоче займатися розшуком культурних цінностей. Всі ці установи ми багато разів пройшли, отримавши чимало ворогів. Про те, як ставляться до двох україномовних культурологічних журналів «Нова Січ» і «Музеї України» в Росії, краще не будемо. Доступу до сусідньої країни у нас нема! Ми в списку ворогів… І ми розуміємо, за що…

Залишаємося в сірій зоні історії і міжнародної політики. Творимо легенди. Ні підтверджень, ні спростувань…

Час іде. Українці знають що і де шукати…