Гетьманський край

1. Шведський Армійський (Військовий) музей (Armémuseum) – музей військової історії, що розташований районі Östermalm у Стокгольмі. Музей комплектувався з 1867 р. У 2002 р. він був заново відкритий після тривалого періоду реконструкції. У 2005 р. музей дістав право вважатися найкращим музеєм Стокгольму. Його експозиція ілюструє військову історію Швеції, у тому числі й сучасну політику нейтралітету Шведського королівста та його армії.

Будинок, у якому нині розміщено колекції музею було побудовано ще у XVII ст. як арсенал для виготовлення та зберігання артилерійської зброї. Музейні колеції містять повноцінні фігури вояків минулих століть, представляють місця дій найбільших битв шведської армії, зброю, військове спорядження та інші засоби війни. Трофеї й штандарти армій, яким шведи завдали поразки протягом XVII – XVIII ст., представлено в окремому приміщенні Armémuseum.

Прапор Стародубського полку з гербом І. Мазепи, 1690–1696 рр. Шведський Армійський (Військовий) музей, Стокгольм.

2. Харківський історичний музей – колишній Музей Слобідської України ім. Г. Сковороди, що постав у Харкові 1920 р. з ініціативи і під управою Миколи Сумцова.

До фондів цього музею свого часу входили колекції Міського Художнього музею, заснованого з ініціативи Г. Данилевського у 1886 р., Далекосхідньої експедиції та Етнографічної виставки VII Археологічного з’їзду 1902 р.,вилучених зі збірки Харківського університету, Історично-Філологічного Товариства, Музейного фонду, поповнені націоналізованими за радянських часів приватними колекціями та новими експонатами з експедицій музейних працівників.

Музей діяв до розгрому української науки в середині 1930-х pp. На початку 1940-х років музей вважався одним з найбільших в УРСР, його зібрання налічували понад 100 тисяч предметів.

Під час війни музей був ушкоджений; а пізніше відновлений під назвою Харківського Державного історичного. музею, який згодом був поповнений знахідками з районів області та місцевим етнографічним матеріалом.

Сучасний Харківський історичний музей налічує 4 відділи: первісного суспільства, феодалізму, капіталізму та радянської доби.

Крім археологічних пам’яток (матеріали з розкопів поселень бронзового віку, зокрема, О. Городцева з Ізюмського району, пам’ятки Салтівського катакомбного могильника VIII–X ст., комплект речей з Донецького городища XI–XII ст. тощо), експонатів з історії постання Харкова, нумізматичної колекції, етнографічної збірки, музейні фонди містять колекції зброї та прапорів.

Гетьманський прапор 1686–1688 рр. у розгорнутому вигляді до реставрації 2007–2008 рр. ХІМ.

3. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького – це один із найвизначніших музеїв України, фонди якого налічують понад 130 тисяч експонатів. Колекція музею була закладена у 1905 році як приватна фундація митрополита Андрея Шептицького. 1913 року урочистим актом музей було передано у дар українській громаді. Тоді він був названий «Національним музеєм у Львові». Нині в його експозиції давнього українського мистецтва представлені унікальні пам’ятки іконопису XII–XVIII ст. На особливу увагу заслуговує збірка рукописів і стародруків. Збірку мистецтва XIX – початку XX ст. складає спадщина класиків української образотворчості – Т. Шевченка, К. Устияновича, Т. Копистинського, А. Манастирського, І. Труша, О. Новаківського, О. Кульчицької, М. Бойчука, Л. Геца, М. Сосенка, П. Холодного та його послідовників. Привертає увагу збірка сучасного українського мистецтва, яка нараховує понад 2 тисячі експонатів.

Обкладинка книги Нового Заповіту, 1703 р. НМЛ ім. Андрея Шептицького.

4. Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ та військ зв’язку (Военно-исторический музей артиллерии, инженерных войск и войск связи (СПб) – це один з найстаріших музеїв у Росії та один з найбільших військових музеїв у світі. Музей займає площу 17 тис. кв. метрів і містить понад 850 тисяч експонатів. Початок формування майбутньої колекції сягає 1703 року, тобто часу заснування Санкт-Петербургу. З того часу у бастіонах Петропавлівської фортеці почали збирати цікаві та раритетні види зброї. На той час місце зібрання цих речей називалося Цейхгауз. Датою заснування музею в його сучасному вигляді слід вважати 1756 рік. З 1868 року музей міститься у приміщенні колишнього Арсеналу. За радянських часів (до 1965 р.) він називався Артилерійським історичним музеєм. Експозиція музею постійно поповнювалася. Нині вона містить зброю різних епох – від давньоруських мечів, середньовічних мушкетів до ракет дальнього наведення, а також цінні експонати, пов’язані з військовою історією Росії. Музей має 13 експозиційних залів. Багато експонатів є пам’ятками науки, техніки та мистецтва. Тут можна побачити найдавніші зразки російської артилерії XIV–XVI ст. – устюженські залізні піщалі; бронзові гармати мастера Якова з кінця XV века, а також вітчизняні нарізні гармати XVI–XVII ст. Колекція музею представляє бойові знамена та військову форму; архівні документи з історії російської армії; твори живопису, графіки та скульптури. Серед найцінніших експонатів – особиста зброя російських імператорів, а також іноземних полководців та воєначальників.

«Конотопська» гармата, 1697 р. Майстер К. Балашевич. Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ та військ зв’язку, СПб.

5. Національний художній музей України – один із найбільших і найстаріших музеїв нашої країни. За тривалий період існування (понад 100 років)в його фондах зібрано унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та графіки від XII ст. до сучасності. Завдяки цьому музей став одним із центральних закладів зі збереження, вивчення та популяризації національного образотворчого мистецтва, джерелом духовної культури. Музей займає будівлю, зведену 1899 року архітектором Владиславом Городецьким спеціально для першого в Києві Міського музею. Її було споруджено в неокласичному стилі (зараз будівля є пам’яткою архітектури). Скульптурними оформленням займався відомий скульптор Еміліо Саля. Великі заслуги в розвитку закладу належали Богдану та Варварі Ханенкам, родині Терещенків, В. Хвойці, М. Біляшівському, Д. Щербаківському, Ф. Ернсту та іншим. Роботу з організації й спорудження музею здійснило створене 1897 року на основі Товариства заохочення мистецтв Київське товариство старожитностей і мистецтв, яке мало на меті «збирання пам’яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти». 1 серпня 1899 р. у 5 залах 1-го поверху музею відкрили археологічну виставку археологічних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувався в Києві. Цей день прийнято вважати датою заснування музею. Офіційне відкриття й освячення відбулося 23 грудня 1904 р. Тоді музей одержав назву «Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича». Одночасно вживалися неофіційні назви «Музей старожитностей і мистецтв» і «Київський міський музей». 28 грудня 1910 р. у перебудованому підвальному приміщенні міського музею відкрився Військово-історичний музей Київського відділу Російського військово-історичного товариства. 1 січня 1918 р. міський музей підпорядкували Секретаріату освіти УНР (згодом Наркомату освіти УСРР, потім Головному управлінню в справах мистецтва і національної культури) і перетворили на Національний музей України. З початку 1919 р. підпорядковувався ВУКОПМИСу. 23 червня 1919 р. декретом уряду УСРР музей оголосили державною установою з назвою «Перший державний музей». До фондів музею перейшло багато націоналізованих приватних колекцій, зібрань громадських, навчальних музеїв. 1924 р. музей одержав назву «Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка». Протягом 1930–1932 рр. музей було реорганізовано. Замість колекційного, систематичного принципу побудови експозиції почалася перебудова всієї структури за марксистською історичною схемою, відповідно до соціально-економічних епох. У 1934 р. на базі історичної та археологічної колекцій був створений Державний історичний музей (нині Національний музей історії України). У будинку на вул. Грушевського, 6 залишилися художні колекції, на основі яких виник Київський державний музей українського мистецтва (з 1964 р. – Державний музей українського образотворчого мистецтва, тепер – Національний художній музей України). У 1954 році збірку народного декоративного мистецтва виокремлено в самостійний музей. Протягом 1967–1972 років музей добудували, завдяки чому експозиційні площі збільшилися майже вдвічі

1. Оклад Євангелія, виготовленого коштом І. Мазепи. Майстер І. Равич, 1707 р. НХМУ.
2. Оклад Євангелія, виготовленого коштом І. Мазепи. Майстер Г. Дробус, 1701 р. НХМУ
   
   
   www.mazepa.name