ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ САДИБИ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ
ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ САДИБИ
І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ
Батурин,
що на Чернігівщині, лишається одним з найпопулярніших
історико-архітектурних об’єктів України для туристів. Минулого року
музеї та архітектурні пам’ятки цього міста оглянуло 170,000 відвідувачів
з України та зарубіжжя. Вже
10 років щоліта українсько-канадська археологічна експедиція плідно
проводить там розкопки старожитностів княжої та козацької доби. У
торішніх розкопках Батурина брало участь біля 100 студентів та науковців
з університетів, заповідників та музеїв Чернігова, Ніжина, Києва,
Батурина, Глухова, Сум, Харкова, Львова, Кам’янця-Подільського,
Чернівців, Кіровограду, Мелітополя (Україна), Торонто та Едмонтону
(Канада). Батуринська археологічна експедиція базується при
Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т.Г.
Шевченка (ЧНПУ). Керівником експедиції є завідувач кафедри історії та
археології України, директор Інституту археології та стародавньої
історії Північного Лівобережжя ЧНПУ, доцент Володимир Коваленко, а його
заступником – старший науковий співробітник Інституту археолог Юрій
Ситий. Декан історичного факультету Чернігівського університету та
директор Інституту історії, етнології та права ім. О. Лазаревського при
ЧНПУ, знаний історик Гетьманату, проф. Олександр Коваленко надає
допомогу в організації Батуринської експедиції та виданні її здобутків і
сприяє праці Батуринського Національного історико-культурного
заповідника. Завідувач відділу давньоруської археології Інституту
археології Національної академії наук України, член-кореспондент НАНУ
Олександр Моця представляє свій заклад на розкопках Батурина та є
консультантом експедиції. Голова науково-дослідного відділу Глухівського
національного історико-культурного заповідника мгр Юрій Коваленко
проводив археологічні розвідки на терені колишньої садиби І. Мазепи у
Батурині. Співпрацівник Батуринської експедиції, історик та художник
Сергій Дмитрієнко (Чернігів) виконав серію мальованих й комп’ютерних
реконструкцій Мазепиного подвір’я, палацу і його керамічних прикрас для
наших видань. Видатний
історик козацької держави, директор Канадського інституту українських
студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні у Канаді проф.
Зенон Когут очолює проект історико-археологічного вивчення Батурина від
канадської сторони. Президент Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка в
Америці проф. Орест Попович є його патроном та академічним дорадником.
Науковий співробітник КІУС д-р Володимир Мезенцев є співкерівником
розкопок Батурина та виконавчим директором цього проекту від Канади. У
ньому приймають участь провідний канадський історик Київської Русі,
декан Понтифікального інституту середньовічних студій Торонтського
університету, проф. Мартін Дімнік та докторант Центру українського й
канадського фольклору Альбертського університету Гусейн Олупінар, який
досліджує спадщину українського козацтва. 1669 р. Батурин став
столицею козацької держави і досяг зеніту свого розвитку за блискучого
правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.). У 1708 р. І. Мазепа в
союзі зі Швецією виступив проти зростаючого контролю Москви над
Гетьманщиною. Цар Петро І послав 20 тисяч війська оволодіти повсталим
Батурином. Того року воно захопило, пограбувало і спалило місто дотла й
вигубило його залогу та мешканців без огляду на стать і вік, загалом
11-14 тисяч. За наказом царя, цілковите знищення столиці козацької
України мало бути «прикладом» жорстокого покарання для інших
«зрадників», які підтримали визвольні змагання І. Мазепи. Результати
розкопок Батурина підтверджують і суттєво доповнюють писемні відомості
та народні перекази про масову загибель цивільного населення під час
різанини й пожежі міста та розорення церков у його фортеці нападниками в
1708 р. Пів століття Мазепина твердиня стояла у руїнах, згарищах і
пустці. Гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував місто і
повернув йому статус столиці козацької держави. Після його смерті у 1803
р. Батурин занепав і перетворився на незначне містечко.
Минулого
року експедиція продовжила розкопки споруд головної резиденції І.
Мазепи на околиці Гончарівці за 2 км від батуринської фортеці.
Наприкінці 1690-х рр. він побудував там цегляний палац, де знаходились
його приватні покої, зал для прийомів, державна скарбниця, архів,
бібліотека, зібрання картин та антикварної зброї. У цьому заміському
замку гетьман влаштовував наради і бенкети з полковниками й урядовцями,
святкування Великодня з традиційними з’їздами козацької верхівки,
приймав послів французького і польського королів та сербських єпископів.
Для розваги І. Мазепи та його гостів на прийняттях грала західна
музична капела. Там служили два німецькі лікарі, аптекар-перекладач з
німецької, кілька італійських майстрів та слуги-поляки, які
використовувались також для охорони і таємних зносин з союзними
магнатами Речі Посполитої та шведським королем. Охороняло садибу 300
піших мушкетерів сердюцького полку, що наймались з українців та
іноземців і утримувались гетьманом. Археологічні дослідження залишок
Мазепиного палацу в 2009-10 рр. свідчать, що його пограбувало і спалило
московське військо у 1708 р. Торішнього літа археологи майже закінчили
багаторічні розкопки підмурків та розвалів стін палацу і підготували
поточнені план та комп’ютерні реконструкції його екстер’єру. Він мав
порівняно великі розміри 20 х 14.5 м, три наземні поверхи з мансардою
(усього п’ять ярусів разом з підвалом) та типовий зовнішній пластичний
декор західного бароко. Чисельність знайдених різноманітних форм
керамічних профільованих карнизних блоків палацу підкріплює уявлення
більшості дослідників про його багатоповерховість. Палац
Гончарівки побудували й прикрасили загалом за стилем зрілого
вільнюського (віленського) бароко, збагаченого декоративними елементами
архітектури Києва XVII-XVIII ст. Такими є знайдені археологами
фрагментовані напівсферичні керамічні деталі з рельєфними розетками,
вкриті багатобарвною поливою. Дослідники підготували мальовані кольорові
реконструкції п’яти орнаментальних типів розеток та комп’ютерну
реконструкцію чільного фасаду палацу з такими керамічними оздобами. Їх
прибивали цвяхами до фризів антаблементу верхнього чи усіх поверхів
споруди. Різні типи розеток чергували там низками. Цей прийом
опорядження антаблементу полив’яними поліхромними розетками широко
застосовували в мурованій церковній та монастирській архітектурі Києва
гетьманського періоду і звідти перенесли до убору палацу Гончарівки. В
інших будовах Батурина та житлах України в цілому такі керамічні
елементи не відомі.
У 2009-10 рр. серед решток гончарівського палацу знайшли уламки
керамічних теракотових та глазурованих багатоколірних плит із
зображенням герба з монограмою І. Мазепи. Правдоподібно, вони вінчали
портали входів. Археологам вдалось встановити їх розмір (41 х 33.5 см) і
зробити мальовані та комп’ютерні реконструкції двох плит. Вони мають
рельєфи якоро-подібного хреста, півмісяця з людським обличчям та
шестикутної зірки в обрамленні стилізованих гірлянд. Геральдичні символи
оточують вісім літер — І. М. Г. В. Ц. П. В. З. — абревіатура імені та
титулу власника герба: Іван Мазепа, Гетьман Війська Царської Пресвітлої
Величності Запорізького. Це унікальне зображення Мазепиного герба,
виконане різнобарвною глазур’ю на кераміці. Простежується вплив
графічного мистецтва києво-чернігівської школи на його дизайн.
Спеціалісти відзначають високий художній і технічний рівень геральдичних
плит, розеток та пічних кахлів палацу на Гончарівці й вважають, що їх
виготовили найдосконаліші керамісти-кахляри Гетьманщини, яких І. Мазепа
запросив до Батурина з Києва. На думку дослідників, гетьман сам замовив
набір та декор керамічних облицювальних деталей для своєї столичної
резиденції і вони говорять про його витончений мистецький смак. Таким
чином, палац І. Мазепи на батуринській околиці Гончарівці виділявся
монументальністю, багатоповерховістю, модною західною бароковою
архітектурою та розкішними керамічними прикрасами київського зразку
серед тогочасних світських споруд козацької держави.
У 2009-10 рр. археологи почали дослідження решток сусідніх з палацом
дерев’яних будов і запропонували перші гіпотетичні комп’ютерні
реконструкції цього архітектурного комплексу. На південь від палацу
майже повністю розкопали котлован великого зрубного житла з господарчим
підвалом (близько 9 х 9 м). Здогадно, воно мало чотири кімнати і було
приміщенням для гостей чи прислуги, що згадується в документах як
«покоєва хата». Житло було пограбовано нападниками у 1708 р. і розібрано
в другій чверті XVIII ст. Минулого року на північний захід від
палацу відкрили підкліт дерев’яної споруди, яка попередньо
ідентифікується з церквою Мазепиної садиби. У серпні експедиція планує
розкопати її залишки і перевірити таке припущення. Поруч з цією
будовою знайшли рідкісний масивний підвісний двосторонній хрест з
мідяного сплаву розміром 8.2 х 5.5 см XVII ст. Кінці рамен хреста
розширені й заокруглені. На ньому є рельєфи Розп’яття та на зворотньому
боці, можливо, св. Іллі Пророка, погруддя святих у медальонах на
завершеннях хреста та грецькі написи. Такий тип хреста називається
«наперсним». За І. Мазепи його носило найвище духовенство. Знайдений
хрест також міг бути реліквією, привезеною з місць християнського
паломництва чи пов’язаною з культом якогось святого, і зберігатись у
церкві або палаці. Чи не загубили його під час пограбування Мазепиного
двору? 1995 р. на захід та південний захід від палацу археологи
виявили рештки поварні, комор, льохів, колодязя, підземного ходу та
інших дерев’яних і земляних господарчих й службових споруд цього
комплексу. За описами Батурина, на Гончарівці та сусідніх слободах
знаходились садиби двох кухарів і слуг І. Мазепи, замкового священника
Василя Пескового та прилуцького полковника Дмитра Горленка (1660-1731
рр.), одного з довірників і однодумців гетьмана. Мазепин двір мав сад, а
в межах валів Гончарівки були березовий гай та орне поле. Укріплена
площа головної резиденції гетьмана є коло 9 га. У ході торішніх
розкопок там знайдено три срібні монети польського короля Сигізмунда ІІІ
Вази (1587-1632 рр.), дві російські мідяні монети, два імпортні
керамічні мундштуки від голландських люльок, теракотову декоровану
козацьку люльку (чубук) та бронзовий литий біконічний гудзик з рельєфною
орнаментацією місцевої продукції XVII-XVIII ст. Багато фрагментів
потрощеного і оплавленого скляного посуду, обпалених полив’яних кахлів
та плиток підлоги палацу, мідяний гудзик від російського армійського
мундиру, свинцева мушкетна куля та уламки залізних замків є
археологічними свідченнями про захоплення, пограбування і спалення
Мазепиної резиденції у 1708 р. Археологи не виявили на Гончарівці
слідів військових дій та людських решток. Вірогідно, царське військо
зайняло цю відносно слабо укріплену заміську віллу без бою. Частина її
мешканців, слуг та охорони, особливо наближені до І. Мазепи старшини
такі, як полковник Д. Горленко, пішли з ним до шведської армії. Решта,
мабуть, перейшла з Гончарівки до міцнішої батуринської фортеці і там
розділила трагічну долю її захисників, як замковий священник В.
Песковий. Археологічні та історичні дослідження залишок валів,
бастіонів, палацу та інших споруд подвір’я І. Мазепи на околиці Батурина
Гончарівці поповнили наші знання про фортифікацію, архітектуру, декор,
планування і забудову багатих садиб-замків українських гетьманів. В
результаті десятилітніх розкопок там українсько-канадської експедиції ця
гетьманська резиденція стала найкраще вивченою археологічно і
найважливішою в Україні. Експедиція продовжує розкопки Батурина
цього літа. З 2001 р. цей проект спонсорують Канадський інститут
українських студій (Програма дослідження Східної України ім.
Ковальських), Наукове Товариство ім. Т.Г. Шевченка в Америці та
Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету.
Торішні розкопки Батурина та підготовку публікацій підтримали
субсидіями Чернігівська держобл. адміністрація (голова д-р Володимир
Хоменко), Дослідний інститут «Україніка», Ліга українців Канади, Ліга
українок Канади, фундації "Прометей” та кредитової спілки "Будучність”,
Українська кредитова спілка, Асоціація українських вчителів Канади, Рада
у справах культури Світового конгресу українців, український ресторан
«Золотий Лев» у м. Торонто, Меморіальний фонд ім. Марусі Онищук та
Іванка Харука (КІУС) та Фонд "Поміч Україні” у м. Монреалі в Канаді,
Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті,
Українсько-американська асоціація університетських професорів та
Українська православна церква в Америці (консисторія у м. Баунд-Брук в
штаті Нью-Джерсі) у США. Дослідники Батурина щиро дякують вельмишановним
поетесі Володимирі Василишин з роду славнозвісного гетьмана
запорозького козацтва Михайла Дорошенка (1623-28 рр.) та її чоловіку
митцю Роману Василишину з м. Філадельфії у США за їх надзвичайно щедрий
дар на розбудову цього проекту. Тих меценатів і жертводавців в
Україні, які бажають допомогти проведенню розкопок у Батурині,
відтворенню вигляду зруйнованих будов Мазепиного двору та оприлюдненню
матеріалів цих досліджень, ласкаво просимо звернутись до керівника
Батуринської експедиції доц. Володимира Коваленка у Чернігівський
національний педагогічний університет, вул. Гетьмана Полуботка, 53,
Чернігів 14013, Україна. Тел.: (46-2) 774-296, мобільний тел..:
067-991-9720, email: vpkarh@ukr.net. Він приймає також харчі,
пожертвувані для експедиції. Усім спонсорам і жертводавцям буде висловлено подяку в публікаціях та публічних лекціях, пов’язаних з проектом.
Д-р Володимир Мезенцев, Канадський інститут українських студій
РХЕОЛОГІЧНІ 
