Чи буде в Києві вулиця Героя України Петра Тронька?  В музейній справі не так вже й багато видатних імен. А Героїв України ще менше. Два патріархи, два музейні гуру, подвижники музейництва України - Борис Возницький та Михайло Сікорський, поклали все своє життя на збереження української спадщини, яка дивом збереглася під час радянського панування.
Борис Григорович Возницький - «ангел-охоронець» українських музеїв та замків - вивів з небуття визначні пам'ятки культури українського народу, врятував безцінну колекцію скульптур Пінзеля, який зачарував своїми шедеврами примхливий Париж. Протягом життя Возницький зібрав 35 тисяч рідкісних експонатів і створив 16 музейних комплексів! Україну довгий час сприймали хуторянкою: з біленькими хатками під стріхою, вишневими садками, незмінною калиною та безкрайніми золотими полями… Така собі аграрна країна з малоросійським говором. А Возницький відкрив для багатьох іншу, європейську Україну: з грандіозними палацами, розкішними інтер’єрами, картинними галереями світового рівня, чудовими парками. В Україні було більше чотирьохсот замків. Зараз під дахом знаходиться майже три десятки. Більшість з них врятував особисто Возницький… Завдяки Борису Григоровичу, Україна відкрила свою європейську історію, яку замовчувала довгі часи радянська влада. Ми є не тільки центром Європи! Україна завжди була форт-постом між Європою і Азією. В нашій країні переплелась велика кількість культур, релігій, стилів. Україна – це культурний конгломерат різноманітних історичних епох. І кожна залишила велику кількість артефактів, які треба знайти, зберегти і передати майбутнім поколінням. Михайло Сікорський не менш видатна людина: його заповідник в Переяслав-Хмельницькому став родзинкою планетарного рівня. Коли він прийшов у музей – це була лише одна малесенька кімната з 32 радянськими ідеологічними експонатами. Більш ніж 50 років Михайло Сікорський перетворював музей у Заповідник - визначний осередок культури і духовності, скарбницю пам'яток історії нашої країни. Зараз Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» налічує 27 тематичних музеїв, 370 нерухомих пам'яток народної архітектури, близько 200 тисяч експонатів. І це все завдяки невтомній праці Михайла Івановича Сікорського. Ні Возницького, ні Сікорського зараз з нами нема. Музейні патріархи пішли один за одним: Михайло Сікорський помер 27 вересня 2011 року, а Борис Возницький загинув в автокатастрофі 23 травня 2012 року – поспішав рятувати музейні раритети… Вічна їм пам'ять… Серед цих зірок музейної справи був ще один видатний зберігач української спадщини - Петро Тронько: Герой України, Голова Всеукраїнської спілки краєзнавців, доктор історичних наук, академік НАН. Завдяки клопотанням і старанням Петра Трохимовича Тронька під Києвом, біля села Пирогів, було закладено найбільший скансен України – музей народної архітектури та побуту України. Офіційна дата народження 6 лютого 1969 рік. Дата відкриття – липень 1976 рік. За 7 років в музей було перевезено кілька сотень архітектурних народних пам’ятників, церков, виробів народного ужиткового побуту з усієї України. Кожна хатина має свій особливий інтер’єр, притаманний окремому регіону. Київський музей під відкритим небом – це Україна в мініатюрі. Архітектурний ансамбль музею охоплює всі історико-етнографічні регіони України: Середня Наддніпрянщина, Південь України, Слобожанщина, Полтавщина,Полісся, Карпати , Українське село 60-70-х р. ХХ ст. Зараз на території розміщено близько 300 рідкісних пам’яток народної архітектури, датованих XVI − XXстоліттями: від найстарішої курної хати з с. Самари (1587 р.) Волинської області до сучасних українських будинків 60-70 років ХХ століття. В 2014 році музей буде святкувати 45 років свого заснування. До цієї дати Петро Трохимович не дожив. Він помер за два тижні до смерті Михайла Сікорського – 12 вересня 2011 року. За рік Україна втратила трьох видатних своїх синів, великих патріотів, патріархів української музейної справи. Але їхні імена залишилися в пам’яті нащадків: Львівській галереї мистецтв присвоєно ім’я Б.Г.Возницького , іменем Михайла Сікорського названа одна із вулиць Переяслава-Хмельницького. А як увічнити ім’я Петра Тронька поки не вирішено.  Існує пропозиція назвати Національний музей народної архітектури та побуту України іменем Петра Тронька. Чи доцільно – вирішувати компетентним органам. Але, на мій погляд, така назва буде задовга і важка.
За 40 років музей отримав народну назву - музей у Пирогові. І навряд чи легко приживеться нова назва «Музей Петра Тронька». Я особисто бачу вирішення цієї проблеми іншим шляхом: від вулиці Заболотного до музею веде безіменний проїзд. Цей відрізок пропоную назвати провулком Петра Тронька. Таким чином музей буде прив’язаний до імені свого фундатора і отримає офіційну адресу: провулок П. Тронька,1. Зараз музей має досить розмиту адресу: Київ, с. Пирогів. В добу інтернета таку назву не заб’єш у навігатор – більшість автовласників просто не добираються до музею. Або їдуть хибним шляхом, що викликає великі нарікання у відвідувачів. Завдяки такому непорозумінню дітище Петра Тронька залишається недосяжним сучасним технологіям. Пропоную обговорити на засіданні Київради пропозицію про присвоєння безіменному провулку від вул. Заболотного до центрального входу Національного музею народної архітектури та побуту України, імені Петра Тронька. Сподіваюсь, дирекції музею та УТОПІКа підтримають цю пропозицію. Це буде перший крок в увічненні Героя України. А Нацмузей, нарешті, легалізується на супутникових мапах! Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»
|