АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ БАТУРИНА МАЗЕПИНОЇ ДОБИ У 2013 РОЦІ
Д-р Володимир Мезенцев
КІУС, Торонто
У серпні минулого року українські та канадські археологи й історики провели щорічні розкопки у м. Батурині на Чернігівщині. Цей проєкт та публікацію його результатів спонсорували Програма дослідження східньої України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій (КІУС), Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці, Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний інститут «Україніка» у Торонті. Батуринський проєкт очолює видатний історик Гетьманщини, попередній директор КІУСу, проф. Зенон Когут. Чернігівська обласна державна адміністрація надала субсидію на розкопки у Батурині.
Найщедрішими благодійниками історико-археологічного вивчення цього міста є світлої пам’яти поетеса Володимира Василишин та її чоловік, митець Роман Василишин з Філядельфії. У 2013-2014 рр. досліди Батурина підтримали субсидіями Крайова управа Ліги українців Канади (голова Орест Стеців), Крайова управа Ліги українок Канади (голова Адріяна Буйняк-Виллсон), Ліга українок Канади (Відділ Торонта, голова Галина Винник), Союз українок Канади (Відділ ім. св. княгині Ольги, голова Віра Мельник), Фундація Кредитової спілки “Будучність” (виконавча директорка Г. Винник та менеджерка кадрів Христина Бідяк), Фундація “Прометей” (голова Марія Шкамбара), Фундація ім. Олега Ольжича в Канаді (голова Марія Підкович), Українська кредитова спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), ресторан «Золотий Лев» (власниця Анна Кісіль) та аптека “St. Barbara’s Pharmacy Ltd.” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті, Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті (директор д-р Роман Процик) та Український історико-просвітній центр при Українській православній церкві в США у Бавнд-Бруці, Ню-Джерзі (директорка Наталя Гончаренко).
У розкопках Батурина 2013 р. брало участь близько 70 студентів і науковців з університетів та музеїв Чернігова, Глухова, Сум і Національного університету «Києво-Могилянська академія». Керівниками Батуринської експедиції є археологи Юрій Ситий та д-р Вячеслав Скороход (Чернігівський університет), а її канадським співкерівником і координатором цього проєкту—д-р Володимир Мезенцев (КІУС). Відомий історик Київської Русі проф. Мартін Дімнік (Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету) бере участь у дослідженнях Батурина та оприлюдненні матеріялів його розкопок в Канаді та Україні.
 У 1669-1708 рр. це місто було столицею козацької держави і найбільше процвітало за гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.). Піднесення Батурина було підірвано під час придушення царем Петром І повстання І. Мазепи проти тиранічної влади Москви над центральною Україною. 1708 р. російське військо оволоділо повсталою гетьманською столицею, пограбувало й спалило її дотла та знищило там 11-14 тис. козаків і беззбройних міщан до жодного. Пів століття місто лежало в руїнах та пустці до його відбудови гетьманом Кирилом Розумовським (1750-1764 рр.).
Торішні розкопки в основному проводились на передмісті Батурина Гончарівці. Перед 1700 р. І. Мазепа спорудив там амбітний триповерховий мурований палац, який зруйнували московські вояки у 1708 р. Цю головну Мазепину резиденцію з поля захищали вали і рови, а з боку високого берега р. Сейм – частокіл. Залишки дерев’яної огорожі виявили там останні археологічні дослідження.
Обстеження знайдених цеглин від мурування півколон, уламків вапняних корінфських капітелей та фігурних керамічних баз палацу показало, що його ордерні елементи первинно були вкриті червоно-рудою фарбою. Решту фасадів потинькували й побілили. Вірогідно, таку комбінацію кольорів запозичили з орнаментації ренесансної і барокової архітектури Центральної Европи. У Польщі, Чехії та Німеччині відомі палаци, вілли, замки, ратуші, університети, монастирі й житлові міські будинки Нового часу, де побілені фасади членують соковиті червоні вертикальні та горизонтальні пластичні деталі/прикраси, переважно пілястри й колони. До 1708 р. червоні ордерні елементи і весь екстер’єр палацу І. Мазепи забілили вапном, як було притаманно спорудам Гетьманщини.
Підлоги у його резиденції вимостили ошатними керамічними плитками різних геометричних форм, вкритими зеленою й блакитною поливою, та теракотовими. Автор і співробітник Батуринської експедиції художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів) детально дослідили численні фрагменти таких плиток, знайдені в ході розкопок цієї будівлі. Вони підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції дев’яти цілих плиток різних форм і декору та стільки ж варіянтів композицій мощіння підлоги в парадних приймальних, покоєвих і службових приміщеннях палацу. Відповідно, він мав не менше дев’яти кімнат, заль, сіней, комор, коридорів тощо.
 В ряді церков і монастирських споруд Києва, Чернігова, Глухова, Батурина та інших міст козацької держави виявлено мощіння підлоги керамічними глязурованими плитками відмінних форматів, наборів і орнаментації. У замку князів Острожських в м. Острозі Рівненської области XVI-XVIII ст. використали таку саму комбінацію з видовжених шестикутних та квадратових полив’яних плиток підлоги, як у палаці Гончарівки. Відтворений там шаховий дизайн підлоги зустрічаємо в багатьох палацах, базиліках і монастирях України, Польщі, Італії та інших західніх країн. Його бачимо на зображеннях інтер’єрів світських і культових будівель в українських барокових гравюрах та іконах. Шаховий орнамент підлоги XVI-XVII ст. зберігся у резиденціях польських королів на Вавелі в Кракові та Віланові (1677 р.) у Варшаві. Однак серед відомих споруд ранньомодерної України головна резиденція І. Мазепи у Батурині виділяється найбільшою кількістю, різноманітністю та своєрідністю виявлених там орнаментальних типів глязурованих монохромних і теракотових плиток підлоги. Це говорить про її порівняно великі розміри, багатоповерховість, багатокамерність та незвичайну пишність оформлення.
 Наша експедиція продовжила розкопки залишків великої службової споруди (20 х 5.5 м) початку XVIII ст. гетьманського двору на Гончарівці. Вона мала дерев’яну каркасно-стовпову, можливо, фахверкову конструкцію, яка широко застосовувалась у міських і сільських житлах середньовічної та ранньомодерної Европи від Британії до західньої України. Більшість будинків Львова XVII-XVIII ст. були фахверковими. У Північній Америці приватні хати такої конструкції називають "Tudor style timber-framed houses". Фахверкова споруда пасувала б до центральноевропейського барокового стилю Мазепиного палацу.
Знайдені в ході розкопок 2011-2014 рр. численні артефакти дозволяють припускати, що у такому неординарному просторому приміщенні збирались козацькі старшини (офіцери), адьютанти, покоєві, писарі чи канцеляристи, які працювали у гетьманських покоях та державних установах при палаці І. Мазепи. Минулого літа серед решток службової споруди знайшли 14 срібних польських і російських монет, срібні підвіску з рельєфним рослинним візерунком, круглу прикрасу одягу з гірським кришталем, кульчик зі срібного дроту з скляною намистиною, чотири уламки срібних декоративних пластинок, три бронзові пряжки та чотири фігурні накладки з рельєфними орнаментами, насічкою й інкрустаціями від наборів оздоб дорогих старшинських шкіряних поясів, чотири залізні пряжки від козацьких ременів, мідяне кільце-обручку, 10 свинцевих мушкетних куль, бронзовий гвинт і кремінь від замка рушниці, осколок чавунного ядра чи гранати та залізне вістря стріли місцевого виробництва, численні фрагменти керамічних полив’яних поліхромних і теракотових пічних кахлів, виготовлених, напевно, запрошеними досконалими київськими майстрами, та імпортного німецького глязурованого столового посуду XVII-XVIII ст.
 На одній кахлі надряпано напис «Пец». Це могло бути ім’ям замовника цих виробів або якоюсь позначкою ремісника. Як видно, він був письменним.
На Мазепиному подвір’ї знайдено кілька вістер стріл. Це показує, що гетьманське військо, як і все українське козацтво, консервативно продовжувало користуватись луком і стрілами до XVIII ст., хоч віддавало перевагу мушкетам та пістолям. Ю. Ситий вважає, що старшини-офіцери мали бути вправними у різних видах козацького озброєння, в тому числі й дещо застарілих, і навчати козаків володіти ними. Два оздоблені пояси заможніх старшин Мазепиного часу були реконструйовані автором і С. Дмитрієнком комп’ютерним методом.
У 2013 р. серед залишків службової будівлі знайшли видовжену бронзову пластинку з ґравірованим лінійним та геометричним візерунком, яка, ймовірно, є краєм спинки оправи книги. Писемні джерела повідомляють, що у резиденції І. Мазепи в Батурині розміщалась його бібліотека, зібрання книжок якої не мало рівних у тогочасній Україні.
На схід від цвинтаря зруйнованого Троїцького собору (1692 р.) в колишній фортеці археологи розкопали рештки великого зерносховища XVII – початку XVIII ст. Там відкрили 13 ям, пристосованих для зберігання збіжжя, що були перекриті дерев’яним навісом, та залишки дерев’яної споруди для сушіння снопів і переробки зернових.
У 2003-2004 рр. поблизу цитаделі Батурина наша експедиція розкопала субструкції подібного комплексу з 10 зерновими ямами, площею понад 100 м2, який, очевидно, належав гетьманові. Ці великі хлібні запаси пограбувало й спалило царське військо у 1708 р. Їх міг приготувати І. Мазепа, коли таємно створив у своїй столиці воєнну базу для повстання і підтримки виснаженої союзної шведської армії.
 Археологічні досліди садиб міщан Батурина, як правило, виявляють на кожній по кілька ям для зберігання збіжжя. На думку Ю. Ситого, численність відкритих археологами сховищ зерна свідчить про важливу ролю хліборобства у господарстві гетьманської столиці та добробут її населення до нападу 1708 р.
Поруч хлібного складу, розкопаного минулого року, правдоподібно, водночас існувала оселя заможнього міщанина. З неї походять знайдені тоді фрагменти пічних кахлів, керамічного і скляного посуду, двоє цілих керамічних чубуків козацьких люльок, кістяний орнаментований мундштук, виточений на токарному верстаті, уламки залізних побутових та ремісничих знарядь XVII-XVIII ст.
На двох фрагментованих теракотових кахлях Мазепиного періоду є однаковий рельєф вершника, виконаний у народній лубочній манері. Кахлі відтиснули у одній різьбленій дерев’яній матриці. На обох фрагментах збереглась лише нижня половина чоловіка, вбраного у короткий підперезаний каптан, вузькі штані та чоботи до колін. Його обидві ноги притулені до одного боку осідланого коня (так умовно передано поставу вершника на деяких народніх кахлях XVII ст.). Подібні рельєфи козаків, мисливців, західніх лицарів та уланів зі списами верхи на конях зустрічаються на пічних кахлях у Батурині, Чернігові, Суботові, Києві, Черкасах, Умані та інших містах центральної України XVI-XVIII ст. Прототипами для цього сюжету вважаються мотиви кінного лицаря з шаблею, що є на гербі Великого князівства Литовського, та св. Георгія на коні, який вражає списом змія. Їх зображення були поширені на геральдичних емблемах, прапорах, монетах, ілюстраціях стародруків та іконах козацької доби і своєрідно перетлумачені народними майстрами.
Також типовою була керамічна іграшка-свищик у вигляді стилізованої тварини, яку знайшли у Батурині. Вона розмальована смугами брунатної і жовтої охристої фарби. Такий зразок народнього мистецтва має багато аналогій серед керамічних полив’яних, розписаних і теракотових зооморфних фігурок середньовічної й модерної України. Стародавня традиція їх виготовлення на ринок продовжувалась до ХХ ст. У Києві знайшли кілька схожих теракотових і розмальованих смугами іграшок-свищиків у формі стилізованих коника, інших свійських тварин та птахів XIV-XVIII ст.
В ході обстеження траншеї водогону на території фортеці археологи відкрили рештки 17 рядових дерев’яних жител і господарських споруд XVII – початку XVIII ст., що спалили московські нападники у 1708 р. В порожній зерновій ямі виявили кістяк підлітка, котрий явно загинув там під час погрому Батурина. У котловані згорілої хати (споруда № 3) знайшли кістки ніг забитого мешканця.
Там також знайшли відламану голівку теракотової жіночої статуетки, мабуть, ляльки. Її могли розбити при руйнації того житла. Можна гадати, що цю фігурку виліпив місцевий митець у наївно-реалістичній манері під впливом скульптури Відродження і бароко Заходу. Вона є рідкісним і цінним твором керамічної тримірної антропоморфної скульптури, зокрема мистецтва народньої іграшки України рубежу XVII-XVIII ст.
Глиняні жіночі статуетки XIV-XVIII ст. знайдені у Києві, Вишгороді, Білій Церкві та Білорусі. Серед 20 фрагментів київських керамічних ляльок того часу найближчими аналогіями батуринському зразку є серія відламаних голівок XVII-XVIII ст. Вони мають ретельно модельований рельєф обличчя та іноді розписані різнобарвними фарбами. Дослідники твердять, що на техніку виконання і художній образ цих ляльок Києва значно вплинуло реалістичне й гуманістичне мистецтво Італії, Німеччини, Польщі та Чехії у стилі Ренесансу і бароко. Такі твори дрібної пластики свідчать про тісні культурні зв’язки ранньомодерної України з названими країнами.
У 2006-2009 рр. наша експедиція розкопала близько 300 могил XVII-XVIII ст. на цвинтарі Троїцького собору. Ю. Ситий виявив жертви різанини 1708 р. у четвертому горизонті поховань цього кладовища. Минулого літа археологи ексгумували там вісім поховань XVII-XVIII ст. Останки чоловіка з пробитим черепом (поховання № 4) можна віднести до загиблих від московської навали.
Розкопки у Батурині 2013 р. здобули важливі дані про декор головної резиденції І. Мазепи та маловідому керамічну народню скульптуру гетьманської столиці. Знайдено нові археологічні свідчення про її нищівне розорення. Моє відео-інтерв’ю для української медії про підсумки торішніх розкопок у Батурині оприлюднено в інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=odhNdkIb2wY&feature=c4-overview&list=UU_5I-7Yh_EmnU1rrRtkWO8w.
Незважаючи на напружену ситуацію в Україні, протягом серпня цього року археологи й студенти-історики Чернігівського і Глухівського університетів плідно продовжили пляномірні розкопки у Батурині. Їх результати будуть осмислені й викладені в публікаціях та публічних лекціях у 2015 р. Наша українсько-канадська археологічна експедиція готується до нових польових досліджень Мазепиної столиці наступного літа.
Додаткову інформацію про вивчення старожитностей Батурина у Північній Америці можна отримати від автора статті за телефоном (416) 766-1408 чи e-mail: v.mezentsev@utoronto.ca. В Україні за довідками, будь ласка, зверніться до наукового керівника Батуринської археологічної експедиції при Чернігівському університеті Юрія Ситого за телефоном (46-2) 774-296; e-mail: yurisytyi@gmail.com.
ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ
Рис. 1. (air photo.jpg) Відбудовані укріплення цитаделі фортеці Батурина з церквою св. Воскресіння та первинними гетьманськими резиденцією і скарбницею XVII ст. Фото з повітря С. Чиніна. Батуринський Національний заповідник.
Рис. 2. (IMG_1622) Стіни та вежі цитаделі Батурина XVII ст., реконструйовані на основі археологічних даних у 2008 р. Знімка В. Мезенцева.
Рис. 3. (red 001-400) Головний фасад палацу Івана Мазепи на передмісті Гончарівці у Батурині з півколонами червоного коліру перед 1700 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2013 р.
Рис. 4. (floor tiles) Реконструкція мощіння підлоги керамічними полив’яними плитками у Мазепиному палаці. Фото В. Мезенцева, комп’ютерний фотоколаж С. Дмитрієнка, 2014 р.
Рис. 5. (6 239s) Срібні прикраси з гірським кришталем і скляною намистиною місцевого виробництва XVII-XVIII ст., знайдені на садибі І. Мазепи. Світлина В. Мезенцева.
Рис. 6. (poiasy) Реконструкція оздоблених шкіряних поясів козацьких старшин за матеріялами розкопок службової споруди Мазепиного двору 2012-13 рр. В. Мезенцева та С. Дмитрієнка. Комп’ютерний фотоколаж С. Дмитрієнка, 2013.
Рис. 7. (1165) Фрагмент теракотової жіночої статуетки чи ляльки кінця XVII – початку XVIII ст. Музей археології Батурина. Фото В. Мезенцева.
Статтю надруковано в українсько-американській газеті «Свобода» (Parsippany, N.J.), № 32 за 8 серпня 2014 р., с. 11, 16-17.
| 
